У даній статті ми розглядаємо гітарні ефекти, які емулюють звучання гітари в певній акустичної середовищі. До емулюється ефектів належать ревербератор (reverb) і ехо (echo), яке часто ще називають затримкою (delay).
Цей клас ефектів, званий емулюючим (ambient effects), дає можливість отримати звучання, яке є характерним для певного акустичного середовища. У переважній більшості випадків ми постійно слухаємо музику в будь-якому приміщенні або в концертному залі, а не в чистому полі. Іноді трапляється записувати музику в середовищі з дуже поганою акустикою, тому музикантам і інженерам доводиться повертати їй «живе» звучання, вдаючись за допомогою до електронних пристроїв, емулює те чи інше акустичне середовище. Використання цього пристрою можна зустріти в переважній більшості записаних композицій: і в музичних компакт-дисках, і на живих концертах, і навіть в усній рекламі на радіо. Іноді це робиться з метою натякнути на те, в якому приміщенні знаходиться виконавець або диктор. У будь-якому випадку, знайти реальне, яке неспотворене натуральне (через мікрофон, який ловитиме все відображення хвиль в приміщенні) або штучне (створене за допомогою спеціальних електронних ефектів) звучання сигналу без таких ефектів можна вкрай рідко.
Ревербератор і затримка (відлуння) є двома найбільш часто використовуваними ефектами. У чомусь вони є подібними, так як вони емулюють відбиті і повторені звукові хвилі, але музиканти розділяють ці два ефекти.
Ефект ділей (відлуння)
Ефекти затримки (delay) побачили світ спочатку формування рок-н-ролу. Перші з них були сконструйовані інженерами на основі стрічкопротяжних механізмів. Але завдяки зацікавленості музикантів в цьому ефекті, він скоро став портативним, перейшовши з класу студійного обладнання в робочі інструменти гітаристів. У наш час в переважній більшості ефектів затримки використовуються цифрові технології, хоча багато хто здатен емулювати звучання пристроїв стрічкових затримок, в яких використовувалася закільцьована магнітна стрічка з однієї друкарської головкою і безліччю зчитувальних.
.jpg)
Гітарний ефект ділей BlackStar HT-Delay
Є моделі ефектів цифрової затримки, які мають три параметри, а є моделі, що мають чотири. Ось всі можливі чотири параметри: час затримки, кількість повторів, баланс і темп. Тепер більш докладно про кожен з них.
Час затримки (delay time) - це параметр, який визначає час, який проходить між початком звучання вихідного і затриманого сигналів. Зазвичай воно виражається в мілісекундах або в музичних тривалостях (восьмі, четвертні ...) в тих випадках, коли пристрій може синхронізуватися з зовнішніми, пристроями, які задають темп.
Кількість повторів (feedback). Визначає кількість повторень затриманого сигналу. Коли встановлено мінімальне значення цього параметра, виконується один повтор, що стосується максимального значення, то на деяких пристроях воно відповідає нескінченним повторам.
Баланс (mix). Цим параметром визначається ступінь накладення вихідного і затриманого сигналу.
Темп (tempo) - це параметр, який присутній тільки у пристроїв, які підтримують синхронізацію з зовнішніми пристроями. Він встановлює базовий темп звучання. Існує багато пристроїв затримки, які затримуючи дозволяють "відбивати" темп, постукуючи ногою по підлогового перемикача під час виконання. Ефекти цифрової затримки є універсальними, так як вони можуть створювати безліч різних типів відлуння і підходять практично до всіх музичних стилів.
Однією з класичних різновидів ефектів затримки періоду раннього рок-н-ролу і рокабіллі є Слепбек (slapback). Назва ефекту цілком себе виправдовує, оскільки створюється враження, що звук відбивається від розташованої поблизу поверхні. Цей ефект був використаний гітаристом Елвіса Скотті Муром в записах таких композицій, як My Baby Left Me і Hound Dog. Принцип роботи перших ефектів слепбек був заснований на використанні механізму протягування стрічки. Сучасні ефекти цифрової затримки дозволяють отримати практично таке ж звучання, встановивши час затримки на 100-132 мс і низьке значення кількості повторів.
У ефектах відлуння (echo) використовується великий час затримки, яке може коливатися в діапазоні від 150 мс до 1 с або більше, але частіше використовуються значення з діапазону 300-600 мс. Також часто використовується досить велика кількість повторів. З прихильників луна ефектів найвідомішим є гітарист групи U2 Едж. Ефекти ехо-камери можуть бути і монофонічними, і стереофонічними (це означає, що на кожному каналі потрібно встановлювати власне значення часу затримки; це створює ще один спосіб отримання цікавих ритмічних ефектів).
Ревербератор
Ревербератор (reverberator) можна назвати королем не тільки гітарних, але вокальних та інших ефектів. Тремоло і ревербератор були найпершими ефектами, які були реалізовані в підсилювачах. Але що більш важливо, ревербератор є ключем до отримання класичного гітарного звучання практично будь-якого стилю рок-музики.
Багато хто плутає ревербератор з ефектом луни, але це абсолютно різні ефекти. Ревербератор здатний емулювати набагато більш складну акустичну картину, близьку за своїми параметрами до природної акустичному середовищі. Основними параметрами ревербератора є час реверберації і баланс.
Час реверберації (reverb time) - це час згасання реверберації, і чим більше час реверберації, тим більше буде звучати сигнал.
Баланс (mix). Цей параметр визначає ступінь накладення вихідного сигналу і сигналу, що пройшов через ефект реверберації.
.jpg)
Гітарний ревербератор Electro harmonix Cathedral
Ефект реверберації найкраще використовувати для двох цілей: або щоб надати гітарі неземного звучання, для чого використовується пружинний ревербератор, або щоб створити ефект звучання гітари в природному звуковому середовищі (в тому випадку потрібно використовувати цифровий ревербератор). Варто врахувати, що для кожного виду виконання ефект потрібно застосовувати з певною інтенсивністю: так при живому "виконанні ефект реверберації слід використовувати не так інтенсивно, як при записі в студії.
Пружинний ревербератор
Перші ревербератори складалися з невеликого металевого корпусу, всередині якого знаходилися пружини. Прикладом таких пристроїв можуть бути ті, які використовувалися в підсилювачах Fender. Принцип їх роботи полягав в тому, що звуковий сигнал, проходячи через корпус ревербератора, змушував пружини коливатися. Як би застаріло для сучасного електронного століття не виглядала така конструкція, пружинні ревербератори до цих пір використовуються в гітарних підсилювачах. Звучання гітари в стилі «ретро» буде прекрасно доповнено їх теплим і повним звучанням. Практично жодна запис композицій не обходиться без ревербератора. Стиль серф, а також ряд інших стилів, які були сформовані під впливом "Британського нашестя" не можна собі уявити без класичного пружинного ревербератора. У формуванні гітарного тону вбудований ревербератор займає мало не найголовніше місце, з цієї причини більшість продюсерів при записі накладають цей ефект на звичайні звуки, одержувані в приміщенні або залі.
Цифрові ревербератори
Створення цифрових ревербераторів відбувається таким чином, щоб якомога більш природно емулювати звучання в різних звукових середовищах. Основне місце в процесі обробки звуку в цифрових ревербераторах займають не пружини, а алгоритми, завдяки яким процесор може емулювати звучання гітари в приміщенні, залі, на сцені і навіть під склепіннями собору. Крім того існують алгоритми, адаптовані звучання, отримані за допомогою попередників цифрової реверберації, таких як сталеві пластини, камери і, звичайно ж, пружинних ревербераторів. Щоб домогтися найбільш природного звучання, потрібно використовувати малі або середні значення часу реверберації. Крім того варто встановити передзатримання, яке проконтролює, щоб реверберація не розпочиналася негайно після початку звучання гітари. Цей ефект дозволить аудиторії спочатку почути виконувані ноти, і тільки потім зануритися в хвилі реверберації.